МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ЗМІНАМИ В ОСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ ПІД ЧАС КРИЗИ (COVID-19, ВІЙНА): СТРАТЕГІЇ АДАПТАЦІЇ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕРЕРВНОСТІ НАВЧАННЯ

Анотація

У роботі досліджуються методи управління змінами, впроваджені в українських закладах освіти під час безпрецедентних криз: пандемії COVID-19 і повномасштабної війни. Обґрунтовується актуальність досліджуваної проблематики в межах і крайньої необхідності швидкого реагування на нові виклики та загрози, і створення умов безперервної освіти з підтримкою надання освітніх послуг в умовах обмеженого доступу до повноцінного навчання та з урахуванням безпосередньо дії правового режиму воєнного стану в Україні. На основі всебічного огляду сучасної літератури й тематичних досліджень аналізуються адаптаційні стратегії, що застосовувалися для забезпечення безперервності навчання та формування стійкості. Ключові результати висвітлюють швидку цифрову трансформацію, ужиття заходів фізичної безпеки, інтеграцію широкої психосоціальної підтримки, а також динамічну адаптацію навчальних програм і методик забезпечення освітнього процесу, що вимагатиме від усіх учасників здобуття освіти стрімкої мобілізації технічних і надсучасних можливостей здобуття освіти. Підкреслюється високе значення міжнародної співпраці в частині підтримки освітнього ландшафту. Застосовуючи встановлені моделі управління змінами (ADKAR, Коттер, Левін) до українського контексту, у цій статті автори акцентують увагу на унікальних факторах стійкості, пропонуючи практичні рекомендації для суб’єктів політичних й освітніх відносин, які стикаються зі складними, тривалими кризами. У цьому контексті необхідно чітко враховувати й можливість психолого-педагогічного супроводу й здобувачів вищої освіти, і науково-педагогічних працівників (педагогічних і наукових працівників у тому числі), оскільки кризові виклики призводять до постійного стресу, невизначеності, сумнівів, а відтак, «дистанційні стосунки» провокують недотримання умов надання освітніх послуг. На основі проведеного дослідження набуло подальшого наукового розвитку розуміння кризового управління в освіті, підкреслюючи взаємодію технологічних, педагогічних і людиноцентричних підходів до забезпечення безперервного функціонування освітніх систем в умовах надзвичайного тиску.